Захисник України і українців

До патріотів, які не міряли суспільних справ глибиною власної кишені, належав Володимир Бемко. Нещодавно минула 130-та річниця від дня його народження.

Володимир Бемко народився 16 вересня 1889 року в містечку Козовій на Тернопіллі. Навчався у Бережанській гімназії, і вже в юні роки проявив діяльний і вольовий характер. Цікавий історичний факт: на той час у Бережанському повіті пожежно-спортивне товариство "Січ" очолював відомий письменник і адвокат Андрій Чайковський. А одним із писарів повітової "Січі" був його майбутній зять… Володимир Бемко.

Правничу освіту він здобував у Львівському і Краківському університетах. Зі студентської лави брав активну участь у створенні читалень "Просвіти", кооперативних крамниць. Володимир, як і брат Іван, належав до таємного гуртка "Молода Україна", учасники якого організовували дискусії на гострі суспільні теми, відзначали Шевченківська свята, поповнювали бібліотеку класики й патріотичної літератури.

У липні 1910 року Володимир Бемко та інші випускники Бережанської гімназії створили секцію Студентського союзу, бо хто як не вони мали налагодити взаємодопомогу студентів під час навчання, в пошуку роботи, доставку навчальних матеріялів і підручників, участь у культурно-освітніх заходах. Володимир став першим головою цієї організації. Він вийшов на передній край боротьби за права української мови у Львівському університеті та за створення окремого Українського університету. Наслідки були прогнозовані: як активного учасника студентських протестів його 1910 року заарештували і на три місяці кинули до в'язниці…

З початком Першої світової війни Володимира Бемка як неблагонадійного студента мобілізували до австро-угорського війська й відрядили на службу до 24-го Коломийського піхотного полку. Бемко брав учать у боях на Сербському та Італійському фронтах. Був поранений, а згодом за хоробрість та відвагу нагороджений бойовими відзнаками, отримав звання поручника. У травні 1918-го запасний кіш 24-го полку повернувся до Коломиї, і саме в цьому місті Володимир долучився до створення ЗУНР. Він очолив таємний військовий комітет, який, скориставшись Листопадовим повстанням у Львові, встановив українську владу в Коломиї.

Володимир Бемко став заступником окружного військового коменданта. Він назавжди увійшов в історію українських збройних звитяг, розпорядившись надати військову допомогу молодій Гуцульській республіці із центром у селищі Ясіні на Закарпатті. Тоді, нагадаємо, в різдвяну ніч із 6 на 7 січня 1919 року 23 старшин та вояків УГА з Коломиї за підтримки 86 місцевих гуцулів - членів народної оборони (загалом 109 багнетів) без жертв роззброїли 620 угорських вояків, прикордонну поліцію, захопили залізничну станцію, пошту та всі дрібніші установи в селищі. А 10 січня 1919 року Володимир Бемко був призначений начальником канцелярії Державного секретаріяту військових справ - одного з ключових міністерств в уряді ЗУНР. Та вже в липні разом зі своєю сотнею Української галицької армії він був змушений відійти за Збруч. У січні 1920-го командування цієї армії призначило Володимира Бемка зв'язковим старшиною і політичним референтом при штабі Південно-західного фронту в Одесі. Неймовірно боляче для нього було бачити криваві розправи червоних над полоненими галицькими вояками в Одесі у квітні 1920 року. Нагадаємо: переслідування галичан більшовицькою владою розпочалися після того, як 3-й Галицький кінний полк Червоної української галицької армії повстав проти більшовиків, захопив Тирасполь і після місячного повстанського рейду з'єднався з Армією УНР…

Володимир Бемко, як міг, намагався не допустити більшовицької окупації півдня України. Він увійшов до складу військового комітету, що був створений вояками УГА і мав намір підготувати війська до антибільшовицького наступу. Та марно.

Коли національно-визвольні змагання 1917–1921 рр. закінчилися поразкою, Володимир Бемко повернувся в близькі йому з гімназійних часів Бережани і заснував там адвокатську канцелярію. У місті він проявив себе як активний громадський діяч - став опікуном "Пласту", очолив повітову організацію товариства "Рідна школа", повітовий Союз кооперативів, Українбанк та інші організації. Володимир Бемко доклав чимало зусиль для відновлення товариства "Просвіта", очолював його бережанську філію. Як адвокат неодноразово подаватиме польській владі протести проти закриття читалень і гуртків "Просвіти" в селах Бережанщини. А 1934 року з ініціятиви Володимир Бемка як голови повітової "Просвіти" розпочали будівництво приміщення для сільськогосподарської школи в селі Шибалин поблизу Бережан.

Колишні старшини Українських січових стрільців і УГА були переконані, що незалежність України може бути відновлена збройним шляхом. І 1922 року Володимир Бемко увійшов до складу Начальної команди нещодавно створеної таємної Української військової організації. А коли завершився процес формування додаткового округу УВО (Бережанський, Підгаєцький, Перемишлянський та Рогатинський повіти), його очолив Володимир Бемко (псевдо Ваврів). Якщо говорити про участь у легальних політичних партіях, то він керував повітовим комітетом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), яке було засноване 1925 року і базувалося на ідеях парламентаризму та демократичних методах боротьби за відновлення української державности.

Володимир Бемко належав до грона відомих адвокатів - Володимир Старосольський, Степан Шухевич, Франц Коковський, які 1923 року створили Союз українських адвокатів і часто безоплатно захищали українців на політичних судових процесах. А їх у Бережанах, як і в усій Східній Галичині та Західній Волині, у 1920–1930 рр. було чимало.

Дослідниці Олена Лугова та Ірина Василик у книжці "Адвокатська та громадсько-політична діяльність Володимира Бемка і Михайла Західного" наводять чимало випадків успішного захисту у практиці адвоката В.Бемка та його колег. Ось деякі з них.

Вдалим для Володимира Бемка як для адвоката став 1935 року процес проти Михайла Лихолата з села Потік Бережанського повіту, якого звинуватили в розповсюдженні листівок ОУН. Іще в ході слідства звільнили двох його спільників, а згодом суд присяжних виправдав і головного обвинуваченого. Завдяки апеляції Володимира Бемка та його партнера по юридичній фірмі Михайла Західного Бережанський окружний суд у травні 1937-го визнав невинуватими селян Василя Барилка і Михайла Думина, яких звинуватили в тому, що вони розкопали могили польських вояків і поліціянтів та пошкодили пам'ятники їм. Завдяки професійному досвіду, правильному вибудовуванню позиції захисту та переконливости адвокатів Володимира Бемка, Володимира Логуша і Володимира Гриневича в грудні 1938 року суд виправдав 14 мешканців різних повітів Галичини, яких польська влада звинуватила у створенні осередків ОУН…

У грудні 1939-го Володимирові Бемку, на відміну від відомих бережанських колег Володимира Логуша і Франца Коковського, вдалося уникнути арешту. Трапився щасливий випадок - адвоката не було вдома. Під час німецької окупації Володимир Бемко отримав дозвіл займатися адвокатською практикою у Львові, де продовжував захищати права земляків.

Передчуваючи прихід більшовиків, Бемко був змушений назавжди покинути рідну землю. Спочатку він емігрував до Австрії, в місто Зальцбург. І тут, на чужині, знову поринув у громадську діяльність, беручи участь у створенні, а згодом очолюючи Українське центральне об'єднання, яке надавало допомогу емігрантам з України.

1953 року Володимир Бемко переїхав до США й оселився в місті Ньюарку (штат Нью-Джерсі). Та він продовжив активну громадську політичну роботу, займався збиранням коштів та речей для допомоги українським емігрантам. А за два роки очолив товариство "Українська централь" у Ньюарку, яке проводило різні просвітницькі заходи і нагадувало американським політичним діячам, що ідея української державности жива і ще настане час для її втілення. А в лютому 1957 року його обрали головою Об'єднання колишніх вояків українців Америки. Трохи згодом Володимир Бемко став одним із засновників кредитної спілки "Самопоміч" у Ньюарку, а потім очолив її дирекцію.

15 серпня 1965 року в цьому ж місті, яке стало його другою батьківщиною, Володимир Бемко відійшов у вічність. Його ім'я повернеться на першу батьківщину вже в часи незалежности. 2002 року рішенням Бережанської міської ради він посмертно став почесним громадянином міста Бережани. Людина, яка чимало зробила для відновлення української державности, варта того, щоб про неї принаймні пам'ятали.