Поки Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (№5670-д від 09.06.2017 р.), схвалений Верховною Радою України (25 квітня цього року за нього проголосувало 278 народних депутатів), є предметом судових воєн і лише чекає на ратифікацію президентом України, ті з українців, які в епоху ґаджетів ще залишилися письменними, висловлюються на цю тему: одні щиро вітають, інші обурюються, якою недолугою (попри 2000 правок) виявилася остання редакція.
Документ, певен, перехідний, і нардепи наступного скликання до нього, побачите, ще повернуться. Турбує інше. Днями минає сумна дата - 143-річчя від дня ухвалення російським царем горезвісного Емського указу. У цій публікації я викладу власну думку. В Україні на часі важливіший за Закон про мову документ (про дієвий контрзахист проти українофобії), до якого президенти-українофіли -Віктор Ющенко і Петро Порошенко - так і не підступилися.
…18 (30) травня 1876 р. в німецькому місті Бад-Емсі з-під пера Олександра ІІ вийшов немислимий в освіченій Європі і нечуваний в історії світової культури так званий Емський указ. Він логічно доповнив Валуєвський циркуляр (1863) - таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Петра Валуєва цензурним комітетам, яким наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних "малоросійською" мовою.
1876 р. новий імператорський рескрипт (правовий акт) розширив перелік заборон публічного вжитку та поширення української мови! Про що саме йдеться? 58-річний монарх Російської імперії, а за ним і уряд Московії поставили поза законом... українську мову та національних письменників. Хоча не про це мова в указі, а було заборонено: друкувати і ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою (байдуже, оригінальні це твори, переклади з іноземних мов чи навіть лібрето); ставити українські театральні вистави; влаштовувати концерти з українськими піснями; викладати українською мовою в початкових школах. Ось і все, що зі шкільних програм за підручниками, виданими за часів здобуття суверенітету Україною, відомо більшості українців. Спробуймо розібратися…
Місто
Указ називається Емським тому, що саме в містечку Бад-Емсі Олександр ІІ вніс правки і підписав підготовлений спеціальною урядовою комісією рекомендаційний документ.
До середини XIX століття Бад-Емс (земля Рейнланд-Пфальц) був звичайним селищем, та й нині чисельність населення тут не перевищує 10 тисяч. Утім, доволі швидко затишний лікувальний курорт набув шаленої популярності в монархів Європи. Кайзер Вільгельм I, наприклад, приїздив до Бад-Емса не менше ніж 20 разів. Починаючи з 1870-х рр. місто, нарівні з Баден-Баденом (відстань між ними - якихось 260 км), вподобало й російське дворянство. На березі річки Лан бували Василь Жуковський, Федір Достоєвський, Василь Верещагін, Федір Тютчев, а князь Петро Вяземський, близький товариш Олександра Пушкіна, присвятив містечку кілька віршів, зокрема й "Гарний Емс". Відвідував Бад-Емс і наш великий земляк Микола Гоголь, де вперше публічно прочитав п'єсу "Ревізор". Федір Достоєвський відвідав Бад-Емс чотири рази. Він хворів на емфізему легень і приїжджав сюди лікуватися. Саме тут геніальний прозаїк створив роман "Підліток" і почав писати "Брати Карамазови".
Нині місто Бад-Емс мало в кого з німців асоціюється зі… Східною Європою. Курорт, розташований у долині й оточеній мальовничими пагорбами, відомий у німецькій історії передусім через надіслану звідси 1870 р. тодішньому міністрові-президенту Пруссії Отто фон Бісмарку Емську депешу - урядову телеграму, яка передувала німецько-французькій війні 1870-1871 років.
Цар Олександр II
Чим був Бад-Емс для імператора Олександра ІІ? Для нього це було… романтичне місто, куди самодержець приїздив п'ять разів, але незмінно зупинявся в кам'яниці, яка й досі має назву "Будинок чотирьох веж".
Уперше майбутній імператор відвідав Бад-Емс, коли ще був царевичем. Тоді він приїхав на курорт разом із вихователем Василем Жуковським - батьком російського романтизму, автором тексту першого російського гімну "Боже, царя храни". Згодом цар приїздив сюди зі своєю юною коханкою Катериною Долгоруковою, дочкою директора царського церемоніалу.
Це окрема і дуже делікатна тема. Уперше коханці зустрілися 18 квітня 1865 р., коли Олександрові минуло 48 років, а дівчині - 17. Утім, те кохання Олександр II беріг, кажуть, до самої загибелі. Від російського царя Катерина Михайлівна народила двох дочок і сина.
Вдруге Олександр II відвідав Бад-Емс 1871 р., коли сюди приїхала "лікувати недокрів'я" 24-річна фрейліна імператриці Марії Олександрівни Катерина Долгорукова. Лікарі рекомендували їй… народити дитину, аби "розворушити" організм. Як ви розумієте, роман був бурхливим.
Коли 22 травня (3 червня) 1880 р. від сухот цариця Марія Олександрівна померла, вже 6 (19) липня, імператор пошлюбив Катерину Михайлівну. Це був морганатичний шлюб, який тривав недовго. 1 (13) березня 1881 р. Олександр II загинув від бомби народовольця Ігнатія Гриневицького, а Катерина Долгорукова з дітьми переїхала до Ніцци. Померла 1922-го, переживши чоловіка на 41 рік.
Причина появи указу
Указ з'явився не зненацька - появи такого документа вимагала політична ситуація, адже імперія опинилась у небезпеці… Царат непокоїв потік українофільських публікацій - здебільш з австрійського Львова/Лемберґа, - в яких лунали заклики до возз'єднання Наддніпрянщини і Галичини та об'єднання одного народу. Це загрожувало зазіханням на територіальну цілісність Росії. За наказом імператора 1875 р. створили комісію на чолі з обер-прокурором Святійшого урядового синоду і водночас міністром народної освіти імперії графом Дмитром Толстим, яка мала запропонувати ефективні методи боротьби з… українофільством.
Як міністр народної освіти, граф Толстой мав при дворі незаперечний авторитет. 1871 р. він успішно провів державну реформу середньої освіти, що полягала у впровадженні в навчальні програми значних обсягів… математики разом із посиленням викладання латинської та грецької мов у гімназіях. У розробку ідеології реформи важливий внесок зробив публіцист - професор Михайло Катков. Однією з цілей модернізації освіти був розвиток навичок аналітичного мислення, що мало зупинити поширення поверхових радикальних поглядів. Для того щоб студенти не їздили в університети Старого Світу, а відтак припинилося розповзання "революційної зарази", пропонувалося… технічно переоснастити дослідні лабораторії в університетах.
За підсумками роботи очолювана графом комісія організувала експертну робочу групу, майже рік вивчала питання і, зрештою, провела Особливу нараду для обговорення проявів українофільської діяльності. У Санкт-Петербурзі скликані на наукову нараду фахівці одностайно ухвалили: рецидиви соборності замовила і фінансує Австро-Угорщина, і це загрожує територіальній цілісності Росії. Найбільше учасників наради роздратував… опублікований ще 1863 р. у львівському часописі "Мета" вірш Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" - перша редакція майбутнього гімну України. Ідеться про текст, написаний у Києві, у будинку купця Д.Лазарєва, що на вулиці Великій Васильківській, 122, де автор 1862 року квартирував.
Москалів просто збісили слова: "Ой Богдане, Богдане, / Славний нашъ гетьмане! / Нащо віддавъ Украіну ( Москалям поганимъ?! / Щобъ вернути іі честь, /Ляжемъ головами, ( Назовемся Украіни / Вірними синами! / Душу, тіло ми положимъ / За свою свободу / И покажемъ, що ми, браття, / Козацького роду. / Гей-гей, браття миле, / Нумо братися за діло! / Гей-гей, пора встати, /Пора волю добувати!
Психологічний бекґраунд
На початку травня 1876 р. Олександрові II спеціальна фельд'єґерська пошта привезла з Санкт-Петербурга в Бад-Емс підсумкові матеріали роботи вищеназваної Особливої наради. Рекомендації складалися з 11 чітких пунктів. Їх персонально схвалили Міністерство внутрішніх справ (віза міністра Олександра Тімашева), Міністерство народної освіти (міністра Дмитра Толстого), Третій відділ Власної Його Імператорської Величності канцелярії (шефа жандармів Олександра Потапова) і навіть… попечитель Київського навчального округу князь Олександр Ширинський-Шихматов. Щоправда, візу за останнього поставив його помічник - надвірний радник Михайло Юзефович, котрого вважали одним зі справжніх ініціаторів видання Емського указу.
У власних апартаментах "Будинку чотирьох веж" цар спершу пробіг очима, потім уважно прочитав і, зрештою, осмислив кожен з 11 запропонованих пунктів. Спробую відтворити, в якому психологічному стані навесні 1876 р. перебував самодержець.
Якщо коротко - у жахливій депресії: чотири пережиті замахи на його вбивство; невиліковна хвороба цариці Марії Олександрівни, котра попри старання лейб-медика згасала від сухот; недавня смерть третьої дитини від коханки. Їхній спільний із фрейліною імператриці син Борис, 11 лютого 1876 р. з'явився на світ у Зимовому палаці (як і попередні двоє позашлюбних дітей). Пологи почалися вночі раптово. Викликані лікар та акушерка через замети забарилися, тому цар вимушено приймав пологи власного сина. Ймовірно, це єдиний випадок в історії Росії, коли правитель особисто надягав фартушок пупорізки. Немовля прожило півтора місяця: 19 березня дитина захворіла на пневмонію і 30 березня померла. Її поховали в Царському Селі у фамільній усипальні… князів Юр'ївських.
Саме тому, аби повернути милість Христа, у 1874-1876 рр. у Бад-Емсі збудували російську православну церкву. На церемонії її освячення 1876 р. були присутні Кайзер Вільгельм I і цар Олександр II. То був перший російський храм, поставлений на курортах Німеччини. Красуню з п'ятьма куполами, пофарбованими в блакитний колір, що символізує мудрість Бога, - і досі віддзеркалюють води річки Лан.
Що 18 травня 1876 р. найбільше хвилювало російського монарха? Від імперії реально могла від'єднатися Наддніпрянська Україна, адже сепаратистські настрої в Києві й Чернігові посилювалися, Галичина не вгамовувалася - ймовірно, національно-визвольний рух фінансувався урядом Ґабсбурзької імперії….
Цареві правки
Не цитуватиму всього Емського указу, а наведу лише ті пункти з Висновків Особливої наради для всебічного обговорення проявів українофільської діяльності, які доповнив, розтлумачив і конкретизував Олександр II:
"В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным принять впредь до усмотрения, следующие меры:
…4. Поддержать издающуюся в Галичине, в направлении враждебном украинофильскому, газету "Слово", назначив ей хотя бы небольшую, но постоянную субсидию [дописано: "1000 р. из сумм III жанд. в текст заключения не вводить, а только иметь в соображении"], без которой она не может продолжать существование и должна будет прекратиться (украинофильский орган в Галиции, газета "Правда", враждебная вообще русским интересам, издается при значительном пособии от поляков).
…5. Запретить газету "Киевский Телеграф" [дописано: "В соображении вредное влияние газеты".] на том основании, что номинальный ее редактор Снежко-Блоцкий слеп на оба глаза и не может принимать никакого участия в редакции, которой заведуют постоянно и произвольно лица, приглашаемые к тому издательницею Гогоцкою из кружка людей, принадлежащих к самому неблагонамеренному направлению.
…10. Закрыть на неопределенный срок Киевский Отдел Императорского Географического Общества (подобно тoму, как в 1860-х годах закрыт в этом последнем Политико-экономический Комитет, возникший в среде Статистического Отделения) и допустить затем открытие его вновь, с предоставлением местному Генерал-Губернатору права ходатайствовать о его открытии, но с устранением навсегда тех лиц, которые сколько-нибудь сомнительны в своем чисто русском направлении [дописано: "Предоставить МВД войти в надёж. сношения с кем следует относительно изыскания мер к дал. направлению этого дела"].
…11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов [дописано: "Выслать из края с запрещением въезда в Южную губернию и столицы под секретное наблюдение"]".
…Вписані імператором зауваження комісія на чолі з обер-прокурором Синоду графом Толстим врахувала у підсумковій резолюції наради…
Тож відновимо історичну справедливість: попри те що циркуляр дістав назву і побутує в історичній літературі як Емський указ, за формою і по суті ні указом, ні рескриптом не був, бо виявився колективними рекомендаціями царедворців та російських силовиків, які схвалив і підмахнув цар.
Висновки
Коли Україна опинялась у небезпеці (інцидент на острові Тузла, газові війни Газпрому і Нафтогазу, другий Майдан із втручанням у ситуацію російських спецслужб, а тим паче анексія Криму та війна на Сході країни), тодішні наші президенти Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Петро Порошенко мали не тільки мову захищати, а й обстоювати національний світогляд та вибудовувати на рівні відповідних міністерств і силових служб комплекс випереджувальних заходів.
Лише вдумайтеся: сьогодні Росія "по-братньому" веде з Україною 24-ту війну.
Ні, я тут не про симетричні відповіді, не про Особливу, вже нашу, нараду для всебічного обговорення проявів її українофобської діяльності. Але в нашої держави від північного, найбільш агресивного сусіда має бути комплексний план заходів, доктрина, що стосуватиметься всіх галузей: політики, економіки, культури тощо.
Але відсутня воля можновладців. Як наслідок - триває транспортне сполучення, що є зручним шляхом для ДРГ, діють банки-дочки, працюють перейменовані мережі автозаправок, заходить з півночі контрабанда, власності країни агресора ніхто не націоналізує, а максимум, на що ми здатні, - палати благородним вогнем з приводу гастролей поп-зірок у еРеФії.
Відкидаючи ідеологічний складник, скажу: маємо в розробників Емського указу повчитися, як комплексно обстоювати національні інтереси і припиняти зазіхання на територіальну цілісність країни. До чого це я? Не команду Зе треба формувати, а на державному рівні - команду Укр.
Українська ситуація
Які наслідки мав Емський указ? Українство не відступилося, а національно-визвольна боротьба лише посилилася.
Більшість українських письменників - Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші - видавали власні твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Або взагалі - у Німеччині й Швейцарії. Це консолідувало українофілів, об'єднало патріотів, створило передумови для ідеологічної злуки наддніпрянських і галицьких діячів культури, що вимушено опинилися по різні боки кордону. Саме тоді Галичину почали називати українським П'ємонтом.
Емський указ не був скасований під тиском української інтелігенції, ні. Він просто офіційно втратив чинність 17 жовтня 1905 р., коли імператор Микола II видав так званий Маніфест громадянських свобод. Чи зробили українці висновки? Де там…
Три роки тому виповнилося 140 років колоніальному Емському указу. Що робив Петро Порошенко? 18 травня 2016-го включив до складу української делегації для участі у Всесвітньому саміті з гуманітарних питань, що мав відбутись у Стамбулі, лідерів кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва, Рефата Чубарова і співачку кримськотатарського походження Джамалу.
Тринадцять років тому не відзначалося й 130-річчя Емського указу. Що робив Віктор Ющенко? 18 травня 2006 р. він урегульовував травневу кризу на паливному ринку України, що виникла через "некоректні дії" Кабміну в сфері ціноутворення і в результаті "надмірного адміністрування" ринку нафти і нафтопродуктів. А в грудня 2015 р. в інтерв'ю BBC, дистанціювавшись від відповідальності, безсторонньо допитувався: "Чому в нас Путін гуляє на Донбасі?"
Двадцять три роки тому було 120-річчя Емського указу. Вважаєте, що Леонід Кучма бодай щось цвірінькнув на цю тему? Ані пари з вуст.
Погляд з Європи
Не знаю, чи цього року українська громада в Німеччині влаштує пам'ятний захід до дня підписання ганебного документа, але до 140-річчя Емського указу українсько-німецьке об'єднання Rhein-Dnipro та Українська група студентів і докторантів Кельнського університету (USAC) провели чудову акцію. Як сказала тоді пресі генеральна консулка України у Франкфурті-на-Майні Алла Польова, "Свого часу тут було заборонено не лише друк українською мовою, але й вжиток у широкому, літературному сенсі. Сьогодні наша жива мова лунає в "Будинку чотирьох веж". Це дуже символічно".
Думку дипломатки тоді продовжила координаторка розвитку культурної дипломатії з українського МЗС Ольга Жук:
"Це не якась похоронна акція, а спроба нагадати собі про власну ідентичність, порефлексувати над темою заборон, над темою ролі держави, мовної політики".
В останній чверті XIX століття жорсткі заходи тиснули на вживання української мови. Порушення тих правил передбачало суворі покарання - аж до заслання, і навіть смертну кару. Імперія наполягала на тому, що українці разом із білорусами буцімто є не чим іншим, як… "частиною великого російського народу". Сучасна державна доктрина Кремля мало чим відрізняється від політики династії Романових.
Знаний німецький славіст та історик Кельнського університету Ґергард Сімон на 140-річному ювілеї Емського указу зауважив: "Жахливо те, що проблему, про яку ми думали, що вона давно зникла, й досі не подолано. Феодальна ідеологія, яка коріниться в XIX столітті, про єдиний великоросійський народ - це передумови та виправдання воєнної інтервенції. Політична свідомість у значних колах Російської Федерації і досі не готова відмовитися від парадигми мислення XIX століття".
Як бачите, освічена Європа розуміє, що таке насправді Емський указ.
А Україна? Чи матимем ми колись власну ідеологічну доктрину дієвого контрзахисту від будь-якої українофобії - не лише, між іншим, російської?