ЛІКУВАННЯ ВІЛ/СНІДу: НАРКОМАНІВ ПРОСЯТЬ НЕ ТУРБУВАТИ

Як ми вже повідомляли, нещодавно в Києві проходила міжнародна науково-практична конференція «Сучасні можливості лікування ВІЛ- інфекції, СНІДу й опортуністичних інфекцій». В її роботі брали участь лікарі центрів СНІДу, головні обласні інфекціоністи, акушери-гінекологи, науковці, представники Міністерства охорони здоров’я, неурядових організацій — загалом близько 200 чоловік. Учені в галузі лікування СНІДу з Великобританії, США, Данії, Нідерландів, Швейцарії, Польщі, Росії ознайомили присутніх із можливостями сучасної антиретровірусної терапії, яка дозволяє значно подовжити безсимптомний період хвороби і зменшує смертність від «чуми ХХ століття».

Чому конференція з проблем лікування СНІДу проводилася в столиці України, очевидно, пояснювати не варто. Але деякі дані навести тут буде доречно. На 1.05.2000 р. у нашій країні зареєстровано майже 32000 ВІЛ- інфікованих, у т.ч. 1500 дітей; захворіли на СНІД 1470 осіб, із них 580 померли. За оцінками експертів, реальна кількість ВІЛ-інфікованих перевищує 250 000 чоловік.

— На конференції були представлені відпрацьовані у світі схеми оптимальної вірусної терапії, — підбила підсумок керівник Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом професор Алла Щербинська. — Отримано відповідь на запитання, які препарати, в якій послідовності і скільки слід приймати хворому для того, аби максимально знизити рівень вірусу в крові. При цьому прояви СНІДу віддаляються на невизначений термін. Розробники препаратів навіть вважають, що правильне і послідовне їх приймання дозволяє подовжити життя ВІЛ- інфікованого на 20-30 років. Сьогодні це досить оптимістична перспектива.

Нині в світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз. Вони об’єднують понад 30 найменувань лікарських засобів. В Україні зареєстровані представники всіх цих класів. Схеми лікування відпрацьовано так, щоб не було «вибуху» вірусу після припинення лікування. Вони навіть дозволяють робити хворим перерви в прийманні ліків, аж до року. При цьому необхідно контролювати вірусне навантаження (періодично проводити тестування крові). Як тільки воно зростає, препарати необхідно приймати знову.

Сьогодні держава виділяє кошти на лікування тільки 50 ВІЛ- інфікованих осіб. Це в основному люди, котрі заразилися статевим шляхом або постраждали внаслідок різноманітних медичних маніпуляцій. Надалі передбачається відпрацювати чітку схему, яка дозволить забезпечити препаратом тих, хто його найбільше потребує і кому справді він принесе користь. Хворий повинен визначитися, чи зможе він строго дотримуватися лікарських рекомендацій. Людей, що віддають перевагу дозі, а не лікам (ін’єкційних наркоманів. — Авт.), як правило, не беруть на лікування. Адже навіть одноразовий пропуск дози, перенесення години прийому препарату впливають на результат лікування і загрожують розвитком резистентності вірусу до ліків.

Не випадково на конференцію запросили акушерів-гінекологів. Сьогодні в Україні налічується 1,5 тисячі ВІЛ- інфікованих дітей, більшість яких народилися від матерів- наркоманок. На жаль, останнім часом кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок зросла. Нині є можливість не допустити народження дітей із ВІЛ-інфекцією, перервати передачу інфекції від матері дитині, — розповідає А.Щербинська. — З допомогою таких міжнародних організацій, як ЮНІСЕФ і «Лікарі без кордонів», ми вже впровадили в життя програму профілактики передачі ВІЛ від матері дитині. Україна одержала як гуманітарну допомогу медпрепарати для лікування жінок під час останнього триместру вагітності або під час пологів.

До речі, відповідно до статистики, кожна четверта дитина, народжена від ВІЛ-інфікованої матері, заражена вірусом імунодефіциту. Але якщо запровадити таку практику лікування вагітних жінок і новонароджених, то буде вже не кожна четверта дитина, а можливо, восьма, десята. (В Італії сьогодні тільки 1% таких дітей залишаються ВІЛ- інфікованими). Невелику практику ми вже мали в Одесі, де відсоток народження ВІЛ-інфікованих дітей вдалося знизити майже втричі.

На жаль, лікування ВІЛ-інфекції доступне далеко не всім. Тільки на курс антиретровірусної терапії одного хворого на рік потрібно, як мінімум, 10 тисяч доларів. А ще часто потрібні й допоміжні препарати для лікування опортуністичних інфекцій.

Як забезпечити сучасною діагностикою та лікарськими засобами ВІЛ- інфікованих? Це питання хоч і ставилося на конференції, проте залишилося відкритим. Надто вже дорога ця справа — лікування ВІЛ-інфекції. Спорадична гуманітарна допомога міжнародних організацій і закордонних фармацевтичних компаній —лише тимчасове розв’язання проблеми.

Найстрашніше ж — протидіяти епідемії СНІДу, як і поширенню наркоманії, ми поки що не здатні. Чи тільки тому, що ресурси, виділені на боротьбу з епідемією, незірівнянні з масштабами проблеми?