Ринок праці України: безробіття стало застійним, зростає незадоволення занизькими зарплатами

Ринок праці України наразі відрізняється низкою негативних, утім, практично неминучих у часи війни ознак. Зокрема це стосується тривалості безробіття, яке для багатьох перетворюється на застійне. Про це пише Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім.Птухи НАН України, в статті – «Як змінився ринок праці у воєнний час: сьогодення та перспективи».

Безробіття

Як пише авторка, 40,2% тих, хто не має роботи, але шукає її, є безробітними не менш як рік, — зокрема це стосується 40,3% чоловіків і 39,5% жінок. Натомість лише 19,3% втратили роботу менш як три місяці тому, зокрема 23,5% чоловіків і 22,1% жінок. Найпоширенішою причиною втрати роботи під час війни виявилося закриття підприємств і скорочення штатів (8,9% усіх опитаних, 7,6% жінок і 10,4% чоловіків); водночас знайшли роботу лише 5,4% (5,0% жінок і 6,0% чоловіків). Але попри ці не надто оптимістичні ознаки 41,6% опитаних вважають, що в разі втрати роботи досить швидко (впродовж найближчих трьох місяців) знайдуть нову; цілком очікувано чоловіки більш упевнені в своїх силах (48,1% проти 35,1).

Головними труднощами під час пошуку роботи в Україні наразі є відсутність робочих місць за фахом (про це повідомили 55,3% опитаних, зокрема 58,3% чоловіків і 51,8% жінок), занизький рівень заробітної плати за наявними вакансіями (44,9%, 41,2 і 49,4% відповідно) та недостатність кваліфікації порівняно з вимогами роботодавця (14,9%, 14,7 і 15,3% відповідно). І попри це налаштованість на здобуття нової освіти є занизькою — готові на це лише 8,9% респондентів, зокрема 9,6% чоловіків і 8,2% жінок.

Низькі зарплати

Другою негативною ознакою воєнного ринку праці є консервування занизької оплати праці з майже півтораразовими гендерними відмінностями: 12 611 грн після сплати податків, зокрема 10 312 грн у жінок проти 15 377 грн у чоловіків. Лише почасти це можна пояснити більшою тривалістю робочого тижня (понад 40 годин працюють 46,1% чоловіків і 31,9% жінок), а, скажімо, менш як 40 годин — 21,6% жінок і тільки 13,9% чоловіків.

40,5% тих, хто працює, зазначають зменшення своєї зарплати, ще 40,8% — незмінність її розміру від початку війни, що за досить високої інфляції також означає зменшення купівельної спроможності, тобто від зниження доходів постраждали 81,3% тих, хто працює. Лише 12,2% жінок і 14,6% чоловіків повідомили про збільшення зарплати.

Саме занизький рівень зарплати найбільше не влаштовує українців на робочих місцях (про це повідомили 45,9% тих, хто працює, зокрема 41,4% чоловіків і 50,4% жінок). Впадає в око практична тотожність масштабів незадоволення фактичною зарплатою тих, хто працює, та потенційною — шукачів роботи. І в обох випадках більше незадоволені заробітками жінки. Вони також менше зважають на небезпечність умов праці, складність роботи і — всупереч очікуванням — офіційність чи неофіційність оформлення. Відмінності в незадоволенні можна пояснити гендерною специфікою зайнятості: жінки значно менше працюють у небезпечних/шкідливих умовах і частіше виконують досить прості обов’язки, отримують значно нижчу зарплату й тому змушені погоджуватися на тіньові умови, жертвуючи водночас власною соціальною захищеністю.

Попри те, що доходи українців формуються з різних джерел, основними є зарплата (для 48,5% респондентів, зокрема 53,4% чоловіків і 44,4% жінок) та пенсія (26,1%, зокрема 21,7% чоловіків і 29,6% жінок). Зі зрушень структури доходів у воєнні часи варто зазначити роль допомоги від родичів (11,4%), яка стала значно важливішою, зокрема й для чоловіків (10,4%).

З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.