Дніпро, могутній і брудний

Україна входить до списку країн, в яких фіксується нестача водних ресурсів. Ми посідаємо 32-ге місце із 40 країн Європи за цим показником — лише 4% території країни займають водойми. Запаси води поповнюються переважно через опади. Тому аномальна спека, яку ми спостерігаємо дедалі частіше останніми роками, лише посилює водний дефіцит. Тільки за останні десять років кількість опадів в Україні влітку зменшилася на 15–27%. А менша кількість води означає підвищення концентрації забруднення у ній.

Однак не лише зовнішні та природні фактори впливають на кількість і якість водних ресурсів в Україні. Через господарську діяльність люди забруднюють воду своїми діями.

Наскільки сильно це відбувається, як із проблемою бореться ЄС і що робити українській владі, аби вирішити проблему?

Сільське господарство в Україні найменше забруднює воду: чому це не так

Серед основних забруднювачів води виокремлюють ЖКГ (77%), потім промисловість (22), а сільське господарство посідає останнє місце в списку (0,5%) згідно з підрахунками даних державної статистики.

Та є одна проблема. Ці цифри не відображають реального впливу сільського господарства на водне середовище. По-перше, офіційна статистика говорить, що сектор сільського господарства в Україні споживає близько 20% водних ресурсів. Водночас в ЄС близько 40% води йде на потреби агросектору, а у світі — 70%. Можна було б припустити, що ми ефективно використовуємо водний ресурс. Але це не так, адже частина господарств, наприклад, узагалі не зобов’язані обліковувати і звітувати про використану воду.

depositphotos/budabar

По-друге, специфіка використання води у сільському господарстві ускладнює підрахунок реального обсягу забруднення. Частина агрохімікатів змивається з полів у водойми з поверхневим чи підземним стоком води. У такому разі немає умовної труби, як на заводі, де можна було б в одному місці виміряти, скільки забруднення витекло з аграрного господарства. Адже забруднення розсіяне на великій території поля, що ускладнює виміри. Проте відсутність вимірювання не означає, що забруднення немає. Про перевищення вмісту нітратів, фосфатів і пестицидів у водоймах свідчать дані державного, міжнародного та громадського моніторингу.

Для прикладу, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України в лютому показало результати скринінгу басейну Дніпра. Він виявив багато отрутохімікатів сільгосппризначення, зокрема ті, що були заборонені ще у 60-х роках ХХ століття. Одна із речовин (карбендазим) була присутня майже в кожному другому зразку води. По іншій (атразину), що належить до пріоритетних речовин для моніторингу забруднення води в ЄС, зафіксоване перевищення безпечного рівня.

Такі невтішні результати отримано з моніторингових точок на великих річках, яким притаманна відносно висока стійкість до забруднення та здатність до відновлення. Зовсім інша ситуація із меншими річками та водоймами. Попри те, що моніторинг для невеликих водойм не проводиться, саме вони найбільш уразливі до забруднення. Адже менші річки є буферами, що першими приймають на себе «удар» забруднення з тих же полів.

Як у ЄС турбуються про воду

У ЄС забруднення води нітратами й іншими поживними речовинами від агросектору наприкінці 2000-х становило 50–80% від загального забруднення води. Аби зменшити цю проблему, ЄС розробив Нітратну директиву. Вона передбачає дві ключові речі.

Перша — визначити, які зони є вразливими до такого забруднення. Це передбачає регулярний моніторинг територій і розробку плану дій для вирішення проблеми.

Друга — правила для використання більш екологічних практик і технологій у господарствах, а також підтримка сільгоспвиробників за впровадження та дотримання екологічних практик.

Нині в ЄС 40% території мають статус «вразливі зони». Використання добрив поступово зменшується: з середини 2000-х — приблизно на 10%. Європейський зелений курс і стратегія «Від ферми до виделки», які мають на меті зробити Європу кліматично-нейтральною та мінімізувати вплив на довкілля, передбачає скорочення використання добрив ще на 20% до 2030 року. Також забруднення води в ЄС стабілізувалось, і концентрація нітратів почала зменшуватися у 70% водойм і 66% підземних вод.

Як агросектор і нітрати забруднюють українську воду

В Україні вода забруднюється нітратами від сільського господарства внаслідок кількох факторів. По-перше, це нераціональне використання добрив: їх зберігають і вносять поблизу водойм, можуть застосовувати у надмірних кількостях, на схилових ділянках, за несприятливих погодних умов.

depositphotos/fotokostic

Більш як половина території України — це рілля, тобто земельні ділянки, які систематично обробляють і використовують під посіви сільськогосподарських культур. З початку 2000-х і донині внесення в землю азотних добрив зросло в 7,5 разу, а середнє значення загалом для мінеральних добрив — приблизно у 4 рази. Крім цього, із підвищенням використання саме мінеральних добрив пов’язують зростання викидів парникових газів від сільського господарства країни: за останнє десятиліття — майже на 30%. Наразі такі викиди мають найбільший потенціал до зростання.

По-друге, вода забруднюється через неналежне поводження із відходами тваринництва та їх високою концентрацією. Часто відходи тваринництва зберігаються без ізоляції від ґрунту, води, повітря. Тобто шкідливі речовини безперешкодно потрапляють до цих компонентів природи.

Загалом 74% м’яса на ринку України 2015 року виробляли десять компаній на промислових фермах. Така значна концентрація поголів’я на найбільших тваринницьких підприємствах означає також концентрацію великої кількості відходів тваринництва, а відтак, і високий ризик нітратного забруднення. Водночас тваринництво є одним із найбільш «спраглих» до водних ресурсів напрямів: на один кілограм м’яса потрібно від 5 тис. до 15 тис. літрів води. Тож підприємства повинні мати безперебійний доступ до значної кількості води і розміщуються біля водойм чи басейнів артезіанських вод.

Що робити?

Український уряд підтримує розвиток агросектору, зокрема промислового тваринництва. Воно стало пріоритетною галуззю із запровадженням державою дотацій з 2017 року. Частина державної підтримки агросектору йде на здешевлення кредитів і компенсації за придбання деякої техніки. Також для полегшення життя аграріїв нещодавно Верховна Рада знизила ставку ПДВ (з 20 до 14%).

Однак разом із такими діями для нарощування виробництва держава не готова інвестувати в необхідну інфраструктуру для безпечного поводження із невід’ємною ланкою виробництва, а саме: з відходами тваринництва та агрохімікатами. До того ж наша країна досі не спромоглася впровадити сучасні екостандарти та екологічний нагляд за агросектором. Це залишається величезною прогалиною в системі екологічного врядування в країні.

Кроки, що їх повинна зробити влада, щоб вирішити цю проблему:

• Верховна Рада має внести зміни до законодавства щодо контролю за забрудненням і поводженням із відходами тваринництва: передбачити та зафіксувати повноваження органів влади, що відповідають за здійснення екологічної політики та контролю (Міндовкілля та Держекоінспекція). Зокрема, треба прийняти законопроект №3091 щодо державного екологічного контролю;
• Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства, Міндовкілля та новостворене Міністерство аграрної політики та продовольства повинні прийняти необхідні документи, що впроваджують вимоги Нітратної директиви ЄС в українських реаліях, зокрема, впровадити методику та визначити вразливі до забруднення зони, затвердити правила для агровиробників, що допоможуть зменшити забруднення нітратами;
• Уряд має гарантувати, що система державної підтримки аграріїв буде спрямована на екологізацію сектору, дотації, субсидії, компенсації або грантові програми для малих і середніх сільгоспвиробників. Впровадження екологічних практик і технологій на агропідприємствах має стати однією з умов для одержання держпідтримки. При цьому важливо контролювати цільове використання коштів і моніторити зміни у стані довкілля поблизу виробництв.

Більше статей Анни Даніляк читайте за посиланням.