Народжуваність в Україні: що змінилося і що зміниться після Перемоги

ZN.UA Інфографіка Опитування читачів
Поділитися
Народжуваність в Україні: що змінилося і що зміниться після Перемоги © EPA-EFE/DUMITRU DORU

Те, що російська агресія не тільки спричинила колосальне руйнування інфраструктури та загалом економіки, а й завдала величезних демографічних втрат Україні, не викликає жодних сумнівів. Наразі ми не можемо достеменно визначити масштаби надсмертності, що торкнулася і вояків, і цивільного населення. Дещо надійнішою є інформація про масштаби виїзду українців за кордон, передусім добровільного, і примусового — до Росії. Не є безумовно точними дані і щодо народжуваності.

Зрозуміло, що головні прогалини в інформаційному полі зумовлені неточністю даних по територіях, що тимчасово окуповані ворогом, а також по тих, де ведуться активні бойові дії, і по прилеглих до них. Статистичний облік в умовах війни неминуче страждає. Ми володіємо тільки різноманітними оцінками, що так або інакше спираються на так звані big data, зокрема на дані мобільних операторів, у відповідний спосіб скориговані на наявність у однієї частини населення двох або трьох сім-карт і відсутність їх у другої.

Так, за розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, станом на початок 2023 року на території України в межах кордонів 1991 року перебувало 37,6 млн осіб, а на території, підконтрольній українській владі, — 31,6 млн. Головним драйвером демографічної динаміки є і, швидше за все, залишатиметься упродовж наступного десятиліття зовнішня міграція, яка визначатиме і чисельність, і склад (статево-віковий, освітній тощо), і розміщення населення територією України.

Програна битва на демографічному фронті може поставити крапку на українській нації – Унгурян
Програна битва на демографічному фронті може поставити крапку на українській нації – Унгурян

Наразі, за оцінками, що спираються на інформацію Євростату про чисельність українців, зареєстрованих у країнах ЄС як особи під тимчасовим захистом, Управління верховного комісара ООН у справах біженців щодо українців, які потрапили до Росії під час і внаслідок війни, та окремих країн поза цими межами, загалом за межами України перебували близько 6,4 млн осіб: у країнах ЄС станом на 31 серпня 2023 року — 4,2 млн українців (1,2 млн — у Німеччині, 1,0 млн — у Польщі, 0,4 млн — у Чехії), 1,2 млн — у РФ і понад 1,0 млн — в інших країнах. Ще 2,5–3 млн осіб потрапили до інших країн до війни в статусі чи трудових мігрантів, чи осіб, які там постійно проживають. Відповідно до різних варіантів народжуваності, смертності і, головне, міграції можна очікувати, що чисельність населення України в кордонах 1991 року становитиме 26–35 млн осіб. Амплітуда є, безперечно, дуже великою, але великою є і диференціація гіпотез основних демографічних процесів.

На цьому тлі варто зупинитися на народжуваності, її детермінантах і можливостях регулювання. Рівень народжуваності в Україні, як і в усіх європейських та економічно розвинених країнах поза нашим континентом, уже давно не забезпечує навіть простого чисельного заміщення покоління батьків поколінням дітей, і, відповідно, кожне наступне покоління є меншим за попереднє. Так, за нинішніх рівнів смертності немовлят, дітей раннього віку та підлітків, для забезпечення такого заміщення пересічна жінка упродовж свого життя має народити 2,15 дитини. В Україні такого показника не спостерігається від 1960-х років.

За даними Євростату, в середньому по 27 країнах Євросоюзу сумарний коефіцієнт народжуваності 2021 року становив 1,53; найбільше значення спостерігалось у Чехії (1,83), найменше (1,19) — в Іспанії. В Україні, за даними Держстату, 2021-го цей показник дорівнював 1,16. Після початку війни сумарний коефіцієнт народжуваності впав: за розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, до 1,0 — у 2022 році, а в 2023-му очікується ще нижчий. Таке падіння є цілком закономірним для умов воєнного часу, і питання полягає в тому, як швидко вдасться його відновити після Перемоги і до якого рівня.

Враховуючи те, що народження дитини дедалі менше є спонтанним, визначення інструментів впливу має спиратися як на доведені причинно-наслідкові зв’язки, так і на позицію населення. Всупереч результатам численних досліджень, виконаних у різних країнах у різні часи, переважна більшість людей переконані у можливості доволі швидкого підвищення народжуваності до бажаного рівня виключно завдяки зростанню добробуту. Насправді тенденції народжуваності — і це неспростовно доводить світовий досвід — регулюються значно більшою кількістю чинників, які до того ж мають різноспрямований вплив, різний на різних етапах розвитку. Повною мірою це стосується і зв’язку народжуваності із рівнем життя. Так, давно доведено, що народжуваність загалом є вищою в бідних країнах і в бідних родинах.

З окупованої частини Херсонської області вдалося повернути 11 дітей
З окупованої частини Херсонської області вдалося повернути 11 дітей

Але як же бути з непохитними переконаннями у пріоритетному значенні саме матеріальних факторів?

Аналіз думок українців щодо факторів, здатних найбільшою мірою сприяти підвищенню народжуваності, за результатами опитування 2019 респондентів віком від 18 років, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 28 вересня по 4 жовтня 2023 року, дає змогу вибудовувати такий ранжований ряд (див. рис. 1).

Впадає в око, що українці хоча і вважають підвищення рівня життя критично важливим для прийняття рішення про народження дитини, першочергове значення надають не збільшенню соціальних трансфертів, а зростанню рівня оплати праці. Це свідчить про те, більшість опитаних перенесить акценти з патерналізму, з очікувань державної допомоги на можливості заробляти. Імовірно, суттєве підвищення зарплати сприятиме подальшому зниженню значення соціальної допомоги, хоча вона присутня у політиці практично всіх розвинених країн світу.

Директор Інституту демографії: Сподіваємося, що зможемо повернути в Україну половину військових мігрантів
Директор Інституту демографії: Сподіваємося, що зможемо повернути в Україну половину військових мігрантів

Варто повторити цю вкрай важливу тезу: і розмір, і тривалість надання допомоги при народженні дитини, і запровадження вагомих податкових пільг сім’ям із дітьми, і підвищення адресної допомоги родинам із дітьми є важливими для респондентів, але їхнє значення істотно поступається ролі заробітків.

Проте слід звернути увагу на істотне зростання важливості саме соціальних трансфертів для респондентів, які мають двох або трьох і більше дітей (див. табл. 1). Певною мірою це свідчить про те, що для народження другої, третьої, четвертої дитини розмір і тривалість надання соціального трансферту мають значно більше значення, ніж у прийнятті рішення щодо народження первістка. З огляду на те, що Україна прагне заохочувати сім’ї народжувати другу і третю дитину, зазначені особливості варто взяти до уваги.

ZN.UA

І світовий, і власний український досвід говорять про доволі короткочасний (у межах трьох-чотирьох років) ефект від запровадження/підвищення допомоги при народженні дитини. Оцінюючи його, слід мати на увазі, що упродовж останніх 1–2 років перед втіленням цього заходу в практику (а влада завжди широко інформує населення про такого роду дії) значна частина сімей свідомо відкладають уже заплановане народження дитини. Через 3–4 роки народжуваність знову знижується, і для підтримки того ж результату розмір виплати потрібно збільшувати. Однак розмір гранту є обмеженим, причому не тільки бюджетними ресурсами, а й розміром зарплати, оскільки єдиним соціальним трансфертом, який може перевищувати зарплату, є допомога особам з інвалідністю. В цьому сенсі більш обґрунтованим видається збільшення тривалості надання допомоги на дитину із нинішніх трьох до 18 років.

Щодо податкових пільг, які є дуже поширеним і дієвим інструментом підтримки сімей з дітьми в розвинених країнах, то їхня низька привабливість в очах українців, швидше за все, пов’язана із низькими заробітками. Адже розмір податків, особливо в умовах прогресивної шкали оподаткування, має значно більше значення для людей і родин із високими зарплатами. Тому запровадження прогресивного оподаткування, що час від часу дискутується, як і очікуване зростання заробітної плати у повоєнній Україні, потребуватимуть посилення уваги саме до цього інструменту підвищення народжуваності.

Значних відмінностей у поглядах українців на основні важелі підвищення народжуваності не спостерігається ані за статтю, ані за віком, ані за освітою, ані за місцем проживання, ані за статками. Наразі важко визначити, наскільки на ці погляди впливає війна і спричинена нею переоцінка цінностей, як трансформуватимуться ці пріоритети після Перемоги. Але можна упевнено констатувати їхню наявність, що має стати підґрунтям подальшого вироблення політики, спрямованої на підвищення народжуваності.

ZN.UA

Дуже важливо, що, визначаючи головні, на їхню думку, інструменти державної політики, 22,8% українців звертають увагу на наявність умов для успішного поєднання професійної зайнятості із материнством/батьківством. А це разом із важливістю розширення мережі дитячих дошкільних закладів, на яку вказали 17,3% опитаних, свідчить про налаштованість на активну економічну діяльність, таку важливу в умовах практично неминучого дефіциту робочої сили в повоєнній Україні. Більшого значення надають цим чинникам особи з вищою освітою, які закономірно менше орієнтовані на внутрішньосімейну діяльність. До речі, порівняння кількості дітей у жінок із загальною середньою, середньою спеціальною і вищою освітою не на користь освічених матусь (див. табл. 2). Якщо одну дитину мають 23,3% жінок із загальною середньою освітою, то серед тих, хто має вищу освіту, таких 38,4%. Натомість багатодітними є 18,5% жінок із загальною середньою освітою і лише 6,4% — жінок із вищою освітою. Водночас саме серед жінок віком 18–49 років із вищою освітою є більшою частка тих, хто планує у майбутньому народження дитини.

ZN.UA

Подібною є залежність кількості дітей від рівня освіти батька (багатодітними є 12,0% чоловіків із загальною середньою освітою і 6,6% — із вищою). Отже, рішення про народження дитини, безумовно, залежить від рівня освіти, але практично однаково і від освіти матері, і від освіти батька. З такого зв’язку, звісно, не має випливати рішення про недоцільність здобуття високої освітньої підготовки українською молоддю.

Дуже важливим для всіх опитаних є відновлення соціальної інфраструктури (житлової, освітньої, медичної), що також непрямо свідчить про свідоме ставлення до своїх батьківських обов’язків.

Переважна більшість (майже 86%) респондентів репродуктивного віку (18–49 років) навіть в умовах війни мають уявлення щодо своїх дітородних намірів. Це свідчить про те, що народження дитини стає дедалі більш свідомим, а не випадковим. І для значної частини цих респондентів продовження війни, як вони говорять, не стане перепоною у народженні дитини. Тобто можна розраховувати на те, що діти в Україні будуть народжуватися навіть під час гарячої фази війни, хоча їх і буде мало.

Падіння народжуваності - що може змінити жахливу демографічну траєкторію світу?
Падіння народжуваності - що може змінити жахливу демографічну траєкторію світу?

Та водночас наявність дітородних планів, яка свідчить про свідоме ставлення до народження дитини, перекреслює очікування бебі-буму після Перемоги. Радше, можна розраховувати на певний компенсаційний приріст народжуваності, пов’язаний із досягненням визначених, передусім молоддю, стандартів рівня та якості життя. Загалом 35,7% потенційно здатних до дітонародження респондентів мають плани народити дитину, хоча здебільшого йдеться про народження первістка. Лише 30% респондентів, які мають одну дитину, налаштовані на народження принаймні ще однієї. Серед тих, хто вже має двох дітей, таких виявилося лише 8,7%, а серед багатодітних — 5,7.

Після Перемоги Україна вирішуватиме одночасно ціле коло завдань, спрямованих на покращення демографічної ситуації, поліпшення якісних параметрів людського капіталу, компенсацію неминучої депопуляції, забезпечення потреб економіки в робочій силі належної кваліфікації. Як не існує чарівних пігулок від усіх хвороб, так не існує і простих рішень складних проблем, зокрема і демографічних. Ми маємо запроваджувати низку взаємопов’язаних заходів загального і локального характеру, які у своїй сукупності забезпечать підвищення якості життя в країні, але їхнє еклектичне застосування може не тільки не давати синергетичного ефекту, а навіть спричиняти небажані результати. Абсолютно беззаперечна необхідність підвищувати народжуваність пов’язана із зміною настанов, передусім молоді, і створенням таких умов, за яких подружжя може ці настанови реалізувати. Але якщо молода матір буде змушена (наприклад, через недоступність дитячих дошкільних і позашкільних закладів) на тривалий час іти з ринку праці, то це не лише скорочуватиме і без того обмежену пропозицію робочої сили, а й протидіятиме формуванню настанов на народження другої або третьої дитини, принаймні у пар із вищою освітою.

Україні загрожує демографічна криза: скільки українців працюватиме і сплачуватиме податки
Україні загрожує демографічна криза: скільки українців працюватиме і сплачуватиме податки

Як випливає із результатів опитування, для формування таких настанов важливою є загальна підтримка родини, зокрема через соціальні трансферти. Причому важливим є не тільки розмір, а й тривалість надання допомоги. За умов запровадження прогресивного оподаткування та/або істотного підвищення заробітної плати надзвичайно важливу роль відіграватимуть пільги сім’ям з дітьми. Поліпшення житлових умов, актуальне для молоді і до початку війни, стало значно важливішим через масштабні руйнування. Але це завдання, як, до речі, і багато інших, потребує різних інструментів розв’язання у великому місті та в сільській місцевості, в регіоні, який зазнав карколомних втрат, і там, де мова має йти передусім про додаткове будівництво.

Хоч би як ми оцінювали сьогодні демографічні втрати, спричинені війною, цілком зрозумілим є їхній масштаб. Покращення бодай однієї складової відкриває значно ліпші перспективи, і завданням сьогодення є напрацювання інструментарію для максимальної реалізації наявних резервів. Держава і суспільство загалом мають розгорнути широкомасштабну діяльність щодо важливості та престижності батьківства як такого, намагаючись сформувати у широких верств, передусім у молоді, настанови на дво-тридітну родину, і створювати умови для максимальної реалізації цих настанов.

Цілі демографічної політики, включно із політикою народжуваності, мають бути дуже амбітними, навіть недосяжними, оскільки лише такий підхід у змозі забезпечити рух у бажаному напрямку. Такою метою варто визначити домінування в Україні родин із двома дітьми.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі